ВИМОГИ ДО ЯКОСТІ МОВЛЕННЯ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. 

До мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

·      якість мовного оформлення мовлення;

·      ціннісно-особистісні установки педагога;

·      комунікативна компетентність;

·      чіткий вибір інформації для створення вислову;

·      орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

·         правильність – відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

·        точність – відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

·        логічність – вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

·        чистота – відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

·       виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

           багатство – уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

·           доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.). 

До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі

УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Умови трудової діяльності дітей — це сукупність взаємопов’язаних санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і педагогічних чинників праці, які впливають на психічне та фізичне здоров’я, працездатність дітей та зумовлюють позитивний результат діяльності.

Санітарно-гігієнічні умови — відповідність умов організації трудової діяльності санітарним нормам (освітленість, температурний режим, чистота повітря, наявність спеціального одягу в разі потреби) та віковим можливостям дітей. Праця дітей потребує спеціального обладнання (лопати, граблі, ноші, совочки, лійки тощо), що відповідає зросту дітей. Інструмент має бути легким, зручним у користуванні і догляді. Він має зберігатись у спеціально відведеному місці в чистоті та порядку. Доступ до інструментів мас бути контрольованим дорослими. Це стосується не лише знарядь праці для роботи в саду чи на городі, а й матеріалів для щоденної господарсько-побутової та художньої праці. Ножиці для дітей мають бути з заокругленими кінчиками, голки достатньо великими, клей має міститися у невеликих ємностях. Ґудзики, намистинки, бісер, інші атрибути слід зберігати у коробках, що мають спеціальні позначки, або у прозорих пластикових контейнерах.

Дорослі мають стежити за поставою дитини під час праці, попереджати можливі негативні впливи довготривалого статичного положення тіла на хребет. Під час прополювання бур’янів на городі, плетіння з бісеру, вишивання чи виготовлення поробок з різноманітних матеріалів дитина, захоплюючись важливою для неї справою, може «застигати» в одній позі. Завданням дорослого є внесення нового елементу в діяльність дитини, що потребує зміни положення тіла. Можна попросити дитину щось принести, подати, підійти і подивитись на зразок чи дії вихователя, притримати якусь деталь у роботі іншої дитини, допомогти їй тощо.

Для праці на подвір'ї, особливо в теплу пору року, слід обирати нежаркі години (вранішні чи вечірні), а в холодну пору року — навпаки, в той час, коли кількість сонячних променів найбільша.

Психофізіологічні умови — урахування індивідуальних особливостей дітей: темпераменту, самопочуття, рівня фізичної підготовленості до праці (хтось сильніший, хтось слабший), тендерних особливостей, ступеню розвитку вольових зусиль та концентрації уваги, інтересів та бажань. Дотримання цих умов дає змогу забезпечити індивідуальний підхід до дітей при виборі змісту трудової діяльності. Так, наприклад, спокійним і врівноваженим дітям можна доручати більш копітку роботу, хлопчикам — важчу, ніж дівчатам, зацікавленим — складнішу, ослабленим після хвороби — легку і таку, що швидко принесе результат. Правильно організована праця зміцнює здоров’я і фізичні сили дітей.

Естетичні умови – дотримання принципу краси і гармонії на всіх етанах трудової діяльності. Зауважимо, що власне праця починається з вибору обладнання і матеріалів. Уявіть собі ситуацію, що дитина, яка чергує в їдальні, мас витерти столи. Матеріал, що є необхідним для цього виду діяльності, —- звичайна ганчірка. Проте ганчірка може бути різною: невизначеного кольору, мокрою, холодною слизькою або ж навпаки: яскравою, м’якою на дотик, сухою і теплою. В першому варіанті дитині навряд чи захочеться витирати столи. В другому вона зробить це із задоволенням. Охайні та естетичні атрибути праці надзвичайно приваблюють дітей і певною мірою стимулюють їхню трудову діяльність. Ошатні фартушки, нарукавники, гарний посуд, серветки, невеличкі вазочки з квітами на столах — чинники, що оптимізують роботу чергових по їдальні; яскраві лійки, оприскувачі, розрихлювачі землі, ганчірки для протирання листя рослин, спеціальні порожнисті всередині глиняні фігурки, що вставляються у горщики з кутами для додаткового зволоження рослин — допоможуть стимулювати роботу чергових у куточку природи.

Готуючи столи до занять чи прибираючи в ігровому куточку, діти мають отримувати естетичну насолоду від результату своєї праці. Таку саму насолоду має надавати і чисто прибране робоче місце після завершення праці, охайно вичищені й складені атрибути. Дорослі повинні постійно схвалювати дитину за зусилля і естетичний результат діяльності, підкреслювати своє задоволення від її поведінки.

Педагогічні умови — полягають у постійній наявності виховної мети у діяльності дітей, що визначається вихователем і неухильно ним дотримується. В процесі трудової діяльності діти отримують нові знання, набувають необхідних трудових умінь, формується ряд позитивних рис особистості: повага до праці дорослих, відповідальність, охайність, дружелюбність, розвивається воля та емпатія. У трудовій діяльності дітей повинен чітко простежуватися зв’язок між мотивом і кінцевим результатом праці. Праця має бути зрозумілою дитині, тоді вона докладатиме зусиль до її виконання, а отже відбуватиметься її зростання як особистості, як члена суспільства.