| Закони України: |
-
| Про дошкільну освіту |
-
| Про освіту |
-
| Про охорону дитинства |
-
| Конвенція про права дитини |
| | |
| | Укази Президента України: |
-
| Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні |
| | |
| | Акти Кабінету Міністрів України |
-
| "Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад" |
-
| "Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року" |
| | |
| Закон України "Про дошкільну освіту"(2001) |
Зміни від 06.09.2018
Стаття 2. Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту
Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:
забезпечення права дитини, у тому числі з особливими освітніми потребами, на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;
забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;
визначення змісту дошкільної освіти;
визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;
визначення прав та обов’язків учасників освітнього процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;
створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Стаття 3. Державна політика у сфері дошкільної освіти
1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.
Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
2. Держава:
надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;
забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов’язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку;
забезпечує доступну і безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти дітям з особливими освітніми потребами, з урахуванням особливостей інтелектуального, соціального і фізичного розвитку особистості у тій формі, яка для неї є найбільш зручною та ефективною;
піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей;
сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.
Стаття 9. Здобуття дошкільної освіти
1. Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, стану здоров’я, особливих освітніх потреб, складних життєвих умов, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім’ї.
2. Здобуття дошкільної освіти в закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.
Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти щодо дітей з особливими освітніми потребами забезпечується з урахуванням їх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та у тій формі, яка для кожної особистості є найбільш оптимальною.
3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту в порядку, встановленому для громадян України.
4. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, – на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.
5. Діти, у тому числі з особливими освітніми потребами, можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:
у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти;
у сім’ї – за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;
за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;
за допомогою фізичних осіб – підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.
Стаття 11. Заклад дошкільної освіти та його повноваження
…
5. За рекомендаціями інклюзивно-ресурсного центру та письмовою заявою батьків або осіб, які їх замінюють, заклад дошкільної освіти забезпечує доступ до освітнього процесу асистента дитини з особливими освітніми потребами. Асистент дитини з особливими освітніми потребами проходить медичний огляд відповідно до вимог законодавства.
6. У закладі дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур політичних партій та релігійних організацій.
У приватних закладах дошкільної освіти та закладах дошкільної освіти, заснованих релігійними організаціями, статути яких зареєстровані в установленому законодавством порядку, допускається діяльність відповідних релігійних організацій.
Стаття 12. Типи закладів дошкільної освіти
…
3. Для задоволення освітніх потреб громадян заклад дошкільної освіти може входити до складу об’єднання з іншими закладами освіти.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційно-розвиткової роботи у складі закладів дошкільної освіти на підставі письмового звернення батьків або законних представників особи з особливими освітніми потребами в обов’язковому порядку утворюються інклюзивні та/або спеціальні групи для виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами.
Діти з особливими освітніми потребами можуть перебувати до семи (восьми) років у спеціальних закладах дошкільної освіти (групах) та інклюзивних групах закладів дошкільної освіти.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних школах (школах-інтернатах), санаторних школах (школах-інтернатах), навчально-реабілітаційних центрах можуть створюватися їхні структурні підрозділи – дошкільні групи.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися заклади дошкільної освіти з сезонним перебуванням дітей.
У всіх типах закладів дошкільної освіти при реалізації права дітей на дошкільну освіту враховуються особливі освітні потреби у навчанні і вихованні кожної дитини, у тому числі дітей з особливими освітніми потребами відповідно до принципів інклюзивної освіти.
Стаття 14. Комплектування груп закладу дошкільної освіти
1. Групи у закладі дошкільної освіти комплектуються за віковими ознаками.
2. Наповнюваність груп у закладах дошкільної освіти становить:
для дітей віком до одного року – до 10 осіб;
для дітей віком від одного до трьох років – до 15 осіб;
для дітей віком від трьох до шести (семи) років – до 20 осіб;
різновікові – до 15 осіб;
з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей – до 10 осіб;
в оздоровчий період – до 15 осіб;
в інклюзивних групах – не більше трьох дітей з особливими освітніми потребами.
Засновник (засновники) може встановлювати меншу наповнюваність груп у закладі дошкільної освіти.
У закладах дошкільної освіти, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (засновниками) залежно від демографічної ситуації.
3. Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до державних та комунальних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до приватних і корпоративних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти визначається засновником (засновниками).
Стаття 19. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти.
…
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти в межах їх компетенції:
забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території, у тому числі розвиток мережі закладів дошкільної освіти всіх форм власності відповідно до потреб населення,враховуючи інтереси дітей з особливими освітніми потребами,поліпшення матеріально-технічної бази та господарське обслуговування комунальних закладів дошкільної освіти;
виконують функції засновника закладів дошкільної освіти на відповідній території;
беруть участь у розробленні та реалізації змісту дошкільної освіти;
створюють умови для одержання дітьми, у тому числі з особливими освітніми потребами, дошкільної освіти;
організовують наукове, програмно-методичне, кадрове, матеріальне забезпечення діяльності педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти, їх підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та атестацію;
здійснюють добір, призначення на посади та звільнення з посад керівних кадрів у комунальних закладах дошкільної освіти;
створюють умови для розвитку закладів дошкільної освіти усіх форм власності;
організовують підготовку, проведення експериментальної та інноваційної діяльності у закладах дошкільної освіти та контролюють хід їх здійснення;
забезпечують організоване оздоровлення дітей дошкільного віку;
забезпечують доступність будівель, споруд і приміщень закладів дошкільної освіти згідно з державними будівельними нормами і стандартами;
здійснюють контроль щодо проектування, будівництва та реконструкції будівель, споруд, приміщень закладів дошкільної освіти з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного пристосування;
забезпечують соціальний захист, охорону життя, здоров’я та захист прав учасників освітнього процесу та обслуговуючого персоналу в закладі дошкільної освіти;
здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України, законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про освіту”, цього Закону та положень про них.
Стаття 23. Освітня програма
1. Освітня програма – це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом дошкільної освіти для досягнення вихованцями результатів навчання (набуття компетентностей), визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
Освітні програми можуть мати корекційно-розвитковий складник для дітей з особливими освітніми потребами.
Основою для розроблення освітньої програми є Базовий компонент дошкільної освіти.
2. Освітня програма має містити:
загальний обсяг навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти;
перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей та/або предметів, дисциплін тощо, логічну послідовність їх вивчення;
форми організації освітнього процесу;
опис та інструменти системи внутрішнього забезпечення якості освіти;
інші освітні компоненти (за рішенням закладу дошкільної освіти).
3. Зміст освітньої програми повинен передбачати:
формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності дитини;
виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля;
утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини;
розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей.
4. Освітня програма схвалюється педагогічною радою закладу дошкільної освіти та затверджується його керівником.
5. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження центральним органом забезпечення якості освіти.
6. Кожна освітня програма має передбачати набуття дитиною компетентностей, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
7. На основі освітньої програми заклад дошкільної освіти складає та затверджує план роботи, що конкретизує організацію освітнього процесу.
8. Запровадження експериментальних освітніх програм можливе лише за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
9. Здобуття дошкільної освіти дітьми з особливими освітніми потребами здійснюється за окремими програмами і методиками, розробленими на основі Базового компонента дошкільної освітицентральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
10. Додаткові освітні послуги, які не визначені Базовим компонентом дошкільної освіти, вводяться лише за згодою батьків дитини або осіб, які їх замінюють, за рахунок коштів батьків або осіб, які їх замінюють, фізичних та юридичних осіб на основі угоди між батьками або особами, які їх замінюють, та закладом дошкільної освіти у межах гранично допустимого навантаження дитини.
Стаття 28. Права дитини у сфері дошкільної освіти
1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України “Про освіту”, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Дитина має гарантоване державою право на:
безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;
безпечні та нешкідливі для здоров’я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;
захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров’ю, моральному та духовному розвитку;
безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;
захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров’ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;
здоровий спосіб життя;
діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.
Стаття 33. Соціальний захист дітей дошкільного віку
1. Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, а також дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей.
2. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних закладах дошкільної освіти за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.
3. Грудним дітям та дітям другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також грудним дітям та дітям раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок держави гарантується забезпечення дитячим харчуванням у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
4. Дітям з особливими освітніми потребами гарантовано право на:
відвідування державних і комунальних закладів дошкільної освіти з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави;
отримання психолого-педагогічної допомоги в інклюзивно-ресурсних центрах, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
5. Діти з особливими освітніми потребами забезпечуються засобами пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
№2628-III, із змінами вiд 1 січня 2009 р.
Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.
Законодавство України про дошкільну освіту
Законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту", цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 2.
Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту
Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:
забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;
• забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;
• визначення змісту дошкільної освіти;
• визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;
• визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;
• створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Стаття 3.
Державна політика у сфері дошкільної освіти
1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.
Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
2. Держава:
надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;
забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти);
піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей;
сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.
Стаття 4.
Дошкільна освіта. Дошкільний вік
1. Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.
2. Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на:
забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;
формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.
3. Дошкільний вік - базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.
4. Періоди дошкільного віку:
• немовляти;
• молодший дошкільний;
• середній дошкільний;
• старший дошкільний.
Стаття 5.
Система дошкільної освіти
Систему дошкільної освіти становлять:
• дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
• наукові і методичні установи;
• органи управління освітою;
• освіта та виховання в сім'ї.
Стаття 6.
Принципи дошкільної освіти
Принципами дошкільної освіти є:
• доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;
• рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини;
• єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;
• єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу;
• наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;
• світський характер дошкільної освіти;
• особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;
• демократизація та гуманізація педагогічного процесу;
• відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.
Стаття 7.
Завдання дошкільної освіти
Завданнями дошкільної освіти є:
• збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;
• виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;
• формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;
• виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;
• здійснення соціально-педагогічного патронату сім'ї.
Стаття 8.
Роль сім'ї у дошкільній освіті
1. Сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
2. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
3. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.
Стаття 9.
Здобуття дошкільної освіти
1. Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім'ї.
2. Здобуття дошкільної освіти в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.
3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту в порядку, встановленому для громадян України.
4. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.
5. Дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:
• у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
• у сім'ї;
• за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога.
Стаття 10.
Мова (мови) у дошкільній освіті
Мова (мови) у дошкільній освіті визначається відповідно до Конституції України і законів про мови.
Розділ II
НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ, ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ
Стаття 11.
Дошкільний навчальний заклад та його повноваження
1. Дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.
2. Дошкільний навчальний заклад:
• задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;
• забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;
• створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;
• формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;
• сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;
• здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім'єю;
• є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;
• додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;
• здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.
3. Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку.
4. Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням з відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров'я.
За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.
5. Дошкільний навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяльність, може мати статус експериментального. Такий статус надається йому згідно з Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму власності дошкільного навчального закладу.
6. У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур політичних партій та релігійних організацій.
Стаття 12.
Типи дошкільних навчальних закладів
1. Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:
• дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
• дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
• дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
• дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;
• будинок дитини - дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;
• дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;
• дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
• дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;
• дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;
(Абзац одинадцятий частини першої статті 12 виключено на підставі Закону N 290-VI ( 290-17 ) від 20.05.2008).
2. Перелік дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
3. Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації ранньої корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) можуть створюватися дошкільні групи.
Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв'язки при загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади з сезонним перебуванням дітей.
Стаття 13.
Статут дошкільного навчального закладу
1. Дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.
Статут дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності розробляється відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, Положення про дошкільні навчальні заклади.
2. Положення про дошкільні навчальні заклади затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дошкільний навчальний заклад незалежно від підпорядкування, типу і форми власності на основі Положення про дошкільні навчальні заклади розробляє статут, який затверджується засновником (власником), погоджується з відповідним органом управління освітою та реєструється місцевим органом виконавчої влади у порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 14.
Комплектування груп дошкільного навчального закладу
1. Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.
2. Наповнюваність груп у дошкільних навчальних закладах становить:
• для дітей віком до одного року - до 10 осіб;
• для дітей віком від одного до трьох років - до 15 осіб;
• для дітей віком від трьох до шести (семи) років - до 20 осіб;
• різновікові - до 15 осіб;
• з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей - до 10 осіб;
• в оздоровчий період - до 15 осіб.
Засновник (власник) може встановлювати меншу наповнюваність груп дітьми у дошкільному навчальному закладі.
У дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (власником) залежно від демографічної ситуації.
3. Для дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу незалежно від підпорядкування і форми власності кількість дітей у групах визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.
Стаття 15.
Статус дошкільного навчального закладу
1. Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.
2. Статус державного має дошкільний навчальний заклад, заснований на державній формі власності.
3. Статус комунального має дошкільний навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.
4. Статус приватного має дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності.
Стаття 16.
Створення, реорганізація та ліквідація дошкільного навчального закладу
1. Створення, реорганізація і ліквідація дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2. Державні дошкільні навчальні заклади створюються центральними органами виконавчої влади, комунальні дошкільні навчальні заклади - місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів.
3. Рішення про створення, реорганізацію приватного дошкільного навчального закладу приймається засновником (власником) за наявності необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів за погодженням із відповідним органом виконавчої влади з питань освіти та відповідним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Рішення про ліквідацію приватного дошкільного навчального закладу приймається засновником (власником) за погодженням із відповідним органом виконавчої влади з питань освіти.
4. Рішення про створення, реорганізацію або ліквідацію дошкільного навчального закладу (дитячого будинку) інтернатного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
5. Вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.
Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.
6. Засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).
Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.
Дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі.
Приватні дошкільні навчальні заклади можуть бути передані засновником (власником) до комунальної власності на безоплатній основі, за згодою сторін.
Розділ III
УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 17.
Органи управління системою дошкільної освіти
Управління системою дошкільної освіти здійснюють:
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки;
• інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади;
• Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
• обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади;
• органи місцевого самоврядування.
Стаття 18.
Основні завдання органів управління системою дошкільної освіти
Основними завданнями органів управління системою дошкільної освіти є:
• створення умов для здобуття дітьми дошкільної освіти;
• прогнозування, забезпечення розвитку дошкільної освіти та мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від типів і форми власності відповідно до освітніх запитів населення;
• ліцензування приватних дошкільних навчальних закладів, юридичних і фізичних осіб на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти;
• державна атестація дошкільних навчальних закладів, доведення результатів ліцензування та атестації до громадськості через засоби масової інформації;
• соціальний захист, охорона життя, здоров'я та захист прав учасників навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі;
• здійснення контролю за виконанням завдань дошкільної освіти та додержанням вимог Базового компонента дошкільної освіти, навчально-методичного керівництва та державного інспектування в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів та форми власності;
• організація науково-методичного забезпечення дошкільної освіти, впровадження в практику досягнень науки, передового досвіду, новітніх педагогічних технологій;
• ведення обліку дітей дошкільного віку;
• проведення експериментальної та інноваційної діяльності;
• здійснення міжнародного співробітництва у системі дошкільної освіти;
• забезпечення системи дошкільної освіти керівними і педагогічними кадрами, сприяння їх підготовці, підвищенню кваліфікації і проведенню атестації.
Стаття 19.
Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:
• реалізує державну політику у сфері дошкільної освіти;
• здійснює у межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі дошкільної освіти;
• розробляє та затверджує державні нормативи фінансового, матеріального забезпечення дітей та матеріально-технічного оснащення дошкільних навчальних закладів;
• визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку системи дошкільної освіти;
• розробляє, впроваджує і контролює додержання вимог Базового компонента дошкільної освіти;
• контролює діяльність органів управління освітою та навчальних закладів системи дошкільної освіти;
• організовує нормативне, наукове, програмно-методичне, кадрове та інформаційне забезпечення дошкільної освіти;
• визначає порядок атестації педагогічних працівників системи дошкільної освіти;
• приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності у системі дошкільної освіти, координує та контролює її проведення;
• затверджує типові переліки обов'язкового навчально-дидактичного та іншого обладнання, у тому числі корекційного, програмно-методичних та навчально-наочних посібників, художньої літератури;
• здійснює в установленому законодавством порядку міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти.
Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій та підпорядкованих їм органів управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, здійснюють інші повноваження, передбачені законами України та положеннями про них.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти в межах їх компетенції:
• забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території;
• ведуть облік дітей дошкільного віку;
• контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у сфері дошкільної освіти, обов'язкове виконання Базового компонента дошкільної освіти всіма дошкільними навчальними закладами незалежно від підпорядкування, типів та форми власності, розташованими на їх території;
• беруть участь у розробленні та реалізації змісту дошкільної освіти;
• створюють умови для одержання громадянами дошкільної освіти;
• організовують наукове, програмно-методичне, кадрове, матеріальне забезпечення діяльності педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти, їх підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та атестацію;
• здійснюють добір, призначення на посади та звільнення з посад керівних кадрів у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах;
• проводять ліцензування приватних дошкільних навчальних закладів, юридичних і фізичних осіб на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, атестацію дошкільних навчальних закладів, розташованих на їх території, оприлюднюють результати атестації;
• організовують підготовку, проведення експериментальної та інноваційної діяльності у дошкільних навчальних закладах та контролюють хід їх здійснення;
• забезпечують організоване оздоровлення дітей дошкільного віку;
• забезпечують соціальний захист, охорону життя, здоров'я та захист прав учасників навчально-виховного процесу та обслуговуючого персоналу в дошкільному навчальному закладі;
• здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України (254к/96-ВР), законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про освіту", цього Закону та положень про них.
Стаття 20.
Управління та громадське самоврядування дошкільного навчального закладу
1. Керівництво дошкільним навчальним закладом здійснює його директор (завідуючий).
2. Колегіальним постійно діючим органом управління дошкільним навчальним закладом є педагогічна рада. Педагогічна рада створюється в усіх дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності за наявності не менше трьох педагогічних працівників.
До складу педагогічної ради дошкільного навчального закладу входять директор (завідуючий), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи, медичні працівники, інші спеціалісти. До складу педагогічної ради дошкільного навчального закладу можуть входити голови батьківських комітетів, фізичні особи, які надають освітні послуги у сфері дошкільної освіти за наявності ліцензії.
На засідання педагогічної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, педагогічні працівники загальноосвітніх навчальних закладів, батьки або особи, які їх замінюють. Особи, запрошені на засідання педагогічної ради, мають право дорадчого голосу.
Головою педагогічної ради дошкільного навчального закладу є його директор (завідуючий). Педагогічна рада обирає зі свого складу секретаря на навчальний рік.
Педагогічна рада дошкільного навчального закладу:
• оцінює результативність реалізації Державної базової програми та хід якісного виконання програм розвитку, виховання і навчання дітей по кожній віковій групі;
• розглядає питання удосконалення організації навчально-виховного процесу у дошкільному навчальному закладі;
• визначає план роботи дошкільного навчального закладу та педагогічне навантаження педагогічних працівників;
• затверджує заходи щодо зміцнення здоров'я дітей;
• обговорює питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи, впровадження у навчально-виховний процес досягнень науки і передового педагогічного досвіду;
• аналізує проведення експериментальної та інноваційної діяльності у дошкільному навчальному закладі;
• визначає шляхи співпраці дошкільного навчального закладу з сім'єю;
• розглядає питання морального та матеріального заохочення працівників дошкільного навчального закладу;
• заслуховує звіти педагогічних працівників, які проходять атестацію;
• затверджує план підвищення педагогічної (фахової) майстерності педагогічних працівників;
• розглядає інші питання, визначені Положенням про дошкільні навчальні заклади.
3. Органом громадського самоврядування дошкільного навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу дошкільного навчального закладу та батьків або осіб, які їх замінюють.
Загальні збори (конференція) заслуховують звіти керівника дошкільного навчального закладу з питань статутної діяльності та дають оцінку його професійно-педагогічної діяльності, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності дошкільного навчального закладу.
Стаття 21.
Державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних закладів
1. Державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері дошкільної освіти.
2. Державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів та форми власності здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань інспектування навчальних закладів при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у галузі освіти і науки, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування.
3. Основною формою державного контролю за діяльністю дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є державна атестація, яка проводиться не рідше одного разу на десять років у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Результати державної атестації дошкільного навчального закладу оприлюднюються.
Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Стаття 22.
Базовий компонент дошкільної освіти
1. Базовий компонент дошкільної освіти - державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.
Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти є обов'язковим для усіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, інших форм здобуття дошкільної освіти.
Базовий компонент дошкільної освіти розробляється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України, затверджується в установленому порядку і переглядається не рідше одного разу на десять років. Зміна змісту і обсягу Базового компонента дошкільної освіти не допускається.
2. Програмно-методичне забезпечення реалізації Базового компонента дошкільної освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України.
Стаття 23.
Вимоги до змісту дошкільної освіти, його реалізація
1. Зміст дошкільної освіти визначається Базовим компонентом дошкільної освіти, який передбачає:
• формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності дитини;
• виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля;
• утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини;
• розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей.
2. Дошкільна освіта у межах Базового компонента дошкільної освіти здійснюється за Державною базовою програмою та навчально-методичними посібниками, затвердженими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
3. Здобуття дошкільної освіти дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, здійснюється за окремими програмами і методиками, розробленими на основі Державної базової програми спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
4. Додаткові освітні послуги, які не визначені Базовим компонентом дошкільної освіти, вводяться лише за згодою батьків дитини або осіб, які їх замінюють, за рахунок коштів батьків або осіб, які їх замінюють, фізичних та юридичних осіб на основі угоди між батьками або особами, які їх замінюють, та дошкільним навчальним закладом у межах гранично допустимого навантаження дитини.
Стаття 24.
Планування роботи дошкільного навчального закладу
1. Діяльність дошкільного навчального закладу регламентується планом роботи, який складається, як правило, на навчальний рік та оздоровчий період.
2. План роботи державного та комунального дошкільного навчального закладу затверджується керівником дошкільного навчального закладу і погоджується з відповідним органом управління освітою.
3. План роботи приватного дошкільного навчального закладу затверджується засновником (власником) дошкільного навчального закладу і погоджується з відповідним органом управління освітою.
Розділ V
НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 25.
Науково-методичне забезпечення системи дошкільної освіти
Науково-методичне забезпечення системи дошкільної освіти здійснюють:
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, підпорядковані йому науково-методичні установи та вищі педагогічні навчальні заклади, а також науково-дослідні установи Академії педагогічних наук України та Національної академії наук України;
• Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України;
• Кримський республіканський інститут післядипломної освіти, обласні, Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти;
• методичні кабінети та інші науково-методичні установи, підпорядковані місцевим органам управління освітою.
Стаття 26.
Завдання науково-методичного забезпечення системи дошкільної освіти
Завданнями науково-методичного забезпечення системи дошкільної освіти є:
• розроблення та впровадження програмно-методичної бази дошкільної освіти;
• створення навчально-виховних програм, навчально-методичних та навчально-наочних посібників;
• узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду;
• організація співпраці з іншими навчальними закладами для підвищення ефективності програмно-методичного забезпечення;
• аналіз стану освітньої роботи та рівня розвитку дитини відповідно до завдань дошкільної освіти, Базового компонента дошкільної освіти;
• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних працівників системи дошкільної освіти;
• пропаганда просвітницької діяльності у засобах масової інформації.
Розділ VI
УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У СФЕРІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 27.
Учасники навчально-виховного процесу
Учасниками навчально-виховного процесу у сфері дошкільної освіти є:
• діти дошкільного віку, вихованці, учні;
• директори (завідуючі), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти;
• помічники вихователів та няні у будинках дитини, яслах та яслах-садках;
• медичні працівники;
• батьки або особи, які їх замінюють;
• батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
• фізичні особи, які надають освітні послуги у сфері дошкільної освіти за наявності ліцензії.
Стаття 28.
Права дитини у сфері дошкільної освіти
1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Дитина має гарантоване державою право на:
• безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах;
• безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;
• захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров'ю, моральному та духовному розвитку;
• безоплатне медичне обслуговування у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах;
• захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров'ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;
• здоровий спосіб життя.
Стаття 29.
Права та обов'язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти
Права та обов'язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 30.
Педагогічне навантаження, оплата праці, відпочинок педагогічних та інших працівників у сфері дошкільної освіти
1. Педагогічний працівник дошкільного навчального закладу - особа з високими моральними якостями, яка має відповідну вищу педагогічну освіту, забезпечує результативність та якість роботи, а також фізичний і психічний стан якої дозволяє виконувати професійні обов'язки.
2. Педагогічне навантаження педагогічного працівника у сфері дошкільної освіти - час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.
3. Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності відповідно становить:
• (Дію абзацу другого частини третьої статті 30 зупинено на 2004 рік згідно із Законом №1344-IV від 27.11.2003) (Дію абзацу другого частини третьої статті 30 зупинено на 2003 рік згідно із Законом №380-IV від 26.12.2002) вихователя групи загального типу - 30 годин; (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом другим частини третьої статті 30 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом №2905-III від 20.12.2001) (Установити, що у 2004 році положення і норми, передбачені абзацом другим частини третьої статті 30 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2004 рік згідно із Законом №1344-IV від 27.11.2003)
• вихователя групи компенсуючого типу - 25 годин;
• соціального педагога - 40 годин;
• практичного психолога - 40 годин;
• практичного психолога дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу - 20 годин;
• музичного керівника - 24 години;
• інструктора з фізкультури - 30 годин;
• вчителя-дефектолога, вчителя-логопеда - 20 годин;
• вихователя-методиста - 36 годин на тиждень, що відповідає тарифній ставці.
Розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників дошкільного навчального закладу встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.
Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється лише за його письмовою згодою у порядку, передбаченому законодавством України.
4. Педагогічні працівники мають право на додаткову оплачувану відпустку. Тривалість відпустки помічників вихователів дошкільних навчальних закладів становить 28 календарних днів. Окремим категоріям працівників дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням, надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Стаття 31.
Трудові відносини у системі дошкільної освіти
1. Трудові відносини у системі дошкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. На посаду керівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності призначається особа, яка є громадянином України, має відповідну вищу педагогічну освіту не нижче освітнього кваліфікаційного рівня "спеціаліст", стаж педагогічної роботи у сфері дошкільної освіти не менш як три роки, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов'язків.
3. Керівника та заступника керівника державного і комунального дошкільного навчального закладу призначає на посаду та звільняє з посади відповідний орган управління освітою.
Педагогічних та інших працівників державного і комунального дошкільного навчального закладу призначає на посади та звільняє з посад його керівник.
4. Керівника та заступника керівника приватного дошкільного навчального закладу призначає на посаду та звільняє з посади його засновник (власник) за погодженням з відповідним органом управління освітою.
Педагогічних працівників приватного дошкільного навчального закладу призначає на посади та звільняє з посад його керівник за погодженням з відповідним органом управління освітою.
Інших працівників приватного дошкільного навчального закладу призначає на посади та звільняє з посад його керівник.
Стаття 32.
Атестація педагогічних працівників дошкільного навчального закладу
1. Атестація педагогічних працівників дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є обов'язковою і здійснюється, як правило, один раз на п'ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
2. За результатами атестації педагогічних працівників дошкільного навчального закладу визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, встановлюється його кваліфікаційна категорія (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії), може бути присвоєно відповідне педагогічне звання вихователям - "Вихователь-методист", а вихователям-методистам - "Старший вихователь", учителям усіх спеціальностей - "Старший вчитель", "Вчитель-методист".
Стаття 33.
Соціальний захист дітей дошкільного віку
1. Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, а також дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей.
2. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.
3. Грудним дітям та дітям другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також грудним дітям та дітям раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок держави гарантується забезпечення дитячим харчуванням у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. (Частина третя статті 33 в редакції Закону №142-V від 14.09.2006)
4. Дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, гарантовано право на відвідування державних і комунальних дошкільних навчальних закладів з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави. Направлення дітей до дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу здійснює відповідна психолого-медико-педагогічна консультація, діяльність якої регламентується Положенням про психолого-медико-педагогічну консультацію, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
5. Діти, які потребують корекції зору, слуху, опорно-рухового апарату, забезпечуються засобами пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 34.
Медичне обслуговування дітей у дошкільному навчальному закладі
1. Організація безоплатного медичного обслуговування в системі дошкільної освіти забезпечується місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і здійснюється закладами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров'я відповідно до законодавства України.
2. У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цього навчального закладу або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Органи охорони здоров'я, заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства у дошкільних навчальних закладах, щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд дітей, моніторинг і корекцію стану їх здоров'я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально-профілактичних заходів у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типу і форми власності.
Стаття 35.
Організація харчування дітей у дошкільному навчальному закладі
1. Натуральний набір продуктів для харчування дітей дошкільного віку визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я спільно з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.
2. Організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування, а також на керівників дошкільних навчальних закладів.
3. Організація харчування дітей у приватних дошкільних навчальних закладах покладається на власників та керівників дошкільних навчальних закладів.
4. Контроль і державний нагляд за якістю харчування у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності покладаються на засновників (власників) цих закладів, відповідні органи управління охорони здоров'я та відповідні органи управління освітою.
5. Батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі у розмірі, що не перевищує 50 відсотків (у міській місцевості) та 30 відсотків (у сільській місцевості) від вартості харчування на день.
Від сплати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім'ях, в яких сукупний дохід на кожного члена за попередній квартал з урахуванням індексу зростання цін не перевищував прожиткового мінімуму.
(Установити на 2003 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах у сумі 80 гривень у розрахунку на одну особу згідно із Законом N 380-IV (380-15) від 26.12.2002) ( Установити на 2004 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах у сумі 85 гривень у розрахунку на одну особу згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) ( Знизити на 2005 рік рівень прожиткового мінімуму, що припадає на одного члена сім'ї, для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах з 382 до 90 гривень згідно із Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004 ) ( Установити на 2005 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах у сумі 110 гривень у розрахунку на одну особу згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 ) ( Установити на 2006 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах у сумі 121 гривня у розрахунку на одну особу згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) (Установити на 2007 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах у сумі 173 гривень у розрахунку на одну особу згідно із Законами N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, N 749-V ( 749-16 ) від 15.03.2007) (Установити на 2008 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до зростання прожиткового мінімуму на 17,2 відсотка до затвердженого на 2007 рік згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007) { Установити на 2009 рік рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до зростання прожиткового мінімуму на 3 відсотки до затвердженого на 2008 рік згідно із Законом N 835-VI ( 835-17 ) від 26.12.2008 }
6. Порядок встановлення плати за харчування дитини у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36.
Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
• вибирати дошкільний навчальний заклад та форму здобуття дитиною дошкільної освіти;
• обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування дошкільного навчального закладу;
• звертатися до відповідних органів управління освітою з питань розвитку, виховання і навчання своїх дітей;
• захищати законні інтереси своїх дітей у відповідних державних органах і суді.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
• виховувати у дітей любов до України, повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до довкілля;
• забезпечувати умови для здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти за будь-якою формою;
• постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних задатків, нахилів та здібностей;
• поважати гідність дитини;
• виховувати у дитини працелюбність, шанобливе ставлення до старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв.
Розділ VII
ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Стаття 37.
Фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів
1. Фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту", законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших нормативно-правових актів.
2. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання дошкільних навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.
Стаття 38.
Матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу
1. Матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.
3. Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:
• засновника (власника);
• відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів);
• батьків або осіб, які їх замінюють;
• добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб;
• інші кошти, не заборонені законодавством України.
Стаття 39.
Штатні розписи дошкільних навчальних закладів
1. Штатні розписи державних і комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу встановлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.
2. Штатні розписи приватних дошкільних навчальних закладів встановлюються власником (засновником) на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.
Розділ VIII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 40.
Міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти
1. Міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту", цього Закону, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Держава сприяє міжнародному співробітництву у системі дошкільної освіти.
Розділ IX
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 41.
Відповідальність за порушення законодавства про дошкільну освіту
1. Особи, винні у порушенні законодавства про дошкільну освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
2. Невиконання приватними дошкільними навчальними закладами, юридичними чи фізичними особами, які надають освітні послуги у сфері дошкільної освіти, завдань дошкільної освіти, вимог Базового компонента дошкільної освіти є підставою для позбавлення їх ліцензії.
3. Позбавлення ліцензії зумовлює ліквідацію чи реорганізацію дошкільного навчального закладу.
Розділ X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Закон України "Про дошкільну освіту" набирає чинності з дня його опублікування, крім абзацу другого частини п'ятої статті 35, який набирає чинності з 1 січня 2002 року.
2. Дія частини першої статті 30 цього Закону щодо обов'язковості відповідної вищої педагогічної освіти для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів поширюється на осіб, які призначатимуться на посаду педагогічного працівника дошкільного навчального закладу, з дня набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:
• підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;
• розробити і затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
• привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
• забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
4. Внести зміни до таких законів України:
1) у Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., №21, ст. 84):
статтю 34 викласти в такій редакції:
• "Стаття 34. Дошкільні навчальні заклади
• Дошкільними навчальними закладами є:
• дошкільні навчальні заклади (ясла);
• дошкільні навчальні заклади (ясла-садки);
• дошкільні навчальні заклади (дитячі садки);
• дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу;
• будинки дитини;
• дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу;
• дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) сімейного типу;
• дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу;
• дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини);
• дитячі будинки сімейного типу.
• Прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють";
• частину п'яту статті 36 викласти в такій редакції:
• "5. За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або об'єднання з іншими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні заклади та групи продовженого дня";
• абзац другий статті 50 викласти в такій редакції:
• "діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти";
2) пункт 40 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., №36, ст. 299, №45, ст. 377; 2001 р., №11, ст. 45, №16, ст. 76, №22, ст. 105) викласти в такій редакції:
• "40) надання освітніх послуг";
3) пункт 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., №24, ст. 170; 1998 р., №48, ст. 292; 1999 р., №41, ст. 372; 2001 р., №32, ст. 172) доповнити абзацом такого змісту:
• "Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму";
4) частину другу статті 6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №33, ст. 443) доповнити словами "питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами".
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 11 липня 2001 року №2628-III
Закон України "Про освіту"
19.07.2002 // (із змінами і доповненнями)
Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 3. Право громадян України на освіту
1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:
- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
- різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.
2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.
3. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.4. Іноземні громадяни, особи без громадянства здобувають освіту в закладах освіти України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.Стаття
4. Державна політика в галузі освіти
1. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.
2. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Стаття 6. Основні принципи освітиОсновними принципами освіти в Україні є:
- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
- органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;
- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
- науковий, світський характер освіти;
- інтеграція з наукою і виробництвом;
- взаємозв'язок з освітою інших країн;
- гнучкість і прогностичність системи освіти;
- єдність і наступність системи освіти;
- безперервність і різноманітність освіти;
- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.Стаття
7. Мова освітиМова освіти визначається Конституцією України, Законом Української РСР "Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ).
Стаття 8. Навчально-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти
1. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.
2. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.
3. Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України ( 888-09 ), не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.
4. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.
Стаття 12. Повноваження Міністерства освіти України та міністерств і відомств України, яким підпорядковані заклади освіти
1. Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти України:
- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;
- встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;
- визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти;
- здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;
- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;
- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;
- розробляє умови прийому до закладів освіти;
- забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;
- розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;
- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;
- разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності та підпорядкування;
- здійснює керівництво державними закладами освіти;
- забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в поза навчальний час. Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.
2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.
3. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.
4. Інші повноваження Міністерства освіти України, міністерств і відомств України, яким підпорядковані заклади освіти, визначаються положеннями про них.
Стаття 14. Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти.
1. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:
- встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;
- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;
- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
- організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;
- вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;
- створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
- забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;
- організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;
- визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.
2. Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:
- управління закладами освіти, що є комунальною власністю;
- організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;
- координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;
- визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;
- контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію закладів освіти, що є комунальною власністю. Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 16. Органи громадського самоврядування в освіті
1. Органами громадського самоврядування в освіті є:
- загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;
- районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;
- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
2. Органи громадського самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування.
3. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладів освіти.Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства Міністерство освіти України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань.
Стаття 17. Самоврядування закладів освітиСамоврядування закладів освіти передбачає їх право на:- самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;
- участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;
- визначення змісту компонента освіти, що надається закладом освіти понад визначений державою обсяг;
- прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;
- самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати;
- здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в закладах освіти.Стаття 20. Керівник закладу освіти1. Заклад освіти очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).
2. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані Міністерству освіти України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду Міністерством освіти України шляхом укладання з ними контракту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим міністерствам і відомствам України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з Міністерством освіти України) відповідними міністерствами і відомствами України шляхом укладання з ними контракту.
4. Керівники закладів освіти, що є комунальною власністю, призначаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
5. Керівники закладів освіти, заснованих на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
6. Керівники вищих закладів освіти щорічно звітують перед загальними зборами (конференцією) колективу закладу освіти.
Стаття 21. Психологічна служба в системі освітиУ системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.
Стаття 24. Організація медичного обслуговування у системі освітиОрганізація безкоштовного медичного обслуговування в системі освіти забезпечується місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, здійснюється закладами Міністерства охорони здоров'я України, відомчими закладами охорони здоров'я відповідно до чинного законодавства.
Стаття 25. Організація харчування в закладах освітиОрганізація та відповідальність за харчування у державних закладах освіти покладаються на місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти, керівників закладів освіти і здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань.Харчування у закладах освіти інших форм власності організовують засновник і керівник закладу. Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на органи охорони здоров'я.
Стаття 26. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та вихованняЗабезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у закладах освіти покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника закладу освіти.
Стаття 27. Документи про освітуВипускнику державного або іншого акредитованого (атестованого) закладу освіти видається відповідний документ про освіту встановленого зразка. Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Розділ II СИСТЕМА ОСВІТИ
Стаття 28. Поняття системи освітиСистема освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Стаття 29. Структура освітиСтруктура освіти включає:
- дошкільну освіту;
- загальну середню освіту;
- позашкільну освіту;
- професійно-технічну освіту;
- вищу освіту;
- післядипломну освіту;
- аспірантуру;
- докторантуру;
- самоосвіту.
Стаття 30. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні
1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:- початкова загальна освіта;
- базова загальна середня освіта;
- повна загальна середня освіта;
- професійно-технічна освіта;
- базова вища освіта;
- повна вища освіта.
2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:- кваліфікований робітник;
- молодший спеціаліст;
- бакалавр;
- спеціаліст, магістр.
- Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 35. Загальна середня освіта
1. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.
2. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах закладів освіти.
3. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.
Стаття 36. Середні заклади освіти
1. Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.
2. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.
3. Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.
4. Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
5. За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні об'єднання "школа-дитячий садок", школи та групи продовженого дня.
6. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів).
7. Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.8. Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.
Стаття 37. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації
1. Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.
2. Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.
3. Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.
4. Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових закладах освіти, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші заклади освіти з утриманням за рахунок держави.
5. Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.
Стаття 38. Позашкільна освіта
1. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
2. Позашкільна освіта та виховання здійснюються закладами освіти, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і грунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.
3. Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.
Стаття 39. Позашкільні заклади освіти
1. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі заклади освіти, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
2. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Стаття 40. Професійно-технічна освіта
1. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.
2. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.
3. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію не маючи базової загальної середньої освіти.
Стаття 41. Професійно-технічні заклади освіти
1. Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.
2. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.
3. Професійно-технічні заклади освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним контрактом, а також за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, організаціями, окремими громадянами.
4. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати одне або декілька базових підприємств, об'єднань, організацій, для яких вони готують робітничі кадри. Відносини з базовими підприємствами, об'єднаннями та організаціями регулюються відповідно до укладених угод.
5. Учні державних професійно-технічних закладів освіти із числа дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави, інші учні зазначених закладів освіти забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних закладів освіти безкоштовним харчуванням і стипендією визначається Кабінетом Міністрів України.
6. Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст".
7. Громадяни можуть також одержати професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.
Стаття 42. Вища освіта
1. Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.
2. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.
3. Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 61 цього Закону, у вищих закладах освіти інших форм власності - юридичними та фізичними особами.Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання.Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.
4. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.
Стаття 43. Вищі заклади освіти
1. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
2. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:
- перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;
- другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;
- третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації)- інститут, консерваторія, академія, університет.
3. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:
- молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;
- бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;
- спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.
4. Вищі заклади освіти певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують заклади освіти нижчого рівня акредитації.
5. Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
Стаття 44. Напрями діяльності вищого закладу освіти
1. Основними напрямами діяльності вищого закладу освіти є:
- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
- підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;
- науково-дослідна робота;
- спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;
- культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;
- здійснення зовнішніх зв'язків.
2. Вищі заклади освіти здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Стаття 45. Наукова діяльність у системі вищої освіти
1. Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.
2. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що виконуються у системі освіти.
Стаття 46. Автономія вищого закладу освіти
1. Автономія може надаватися вищому закладу освіти відповідно до рівня акредитації і передбачає права закладу на:
- визначення змісту освіти;
- визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод з підприємствами, установами, організаціями, громадянами;
- встановлення і присвоєння вчених звань вищого закладу освіти четвертого рівня акредитації;
- інші повноваження, що делегують вищому закладу освіти відповідно до його статусу державні органи управління освітою.
2. Вищий заклад освіти може делегувати окремі свої повноваження державним органам управління освітою.
Стаття 47. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів)
1. Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.
2. Післядипломна освіта здійснюється закладами післядипломної освіти на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями з урахуванням державного контракту (замовлення).
3. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.
Стаття 48. Заклади післядипломної освіти
1. До закладів післядипломної освіти належать:
- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;
- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші);
- професійно-технічні заклади освіти;
- відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.
2. Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.
Стаття 49. Самоосвіта громадянДля самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо.
Розділ III УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 50. Учасники навчально-виховного процесу
Учасниками навчально-виховного процесу є:
- вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;
- керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;
- батьки або особи, які їх замінюють, батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу;
- представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.
Стаття 51. Права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на:- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;
- вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;
- додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
- продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти;
- одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;
- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;
- доступ до інформації в усіх галузях знань;
- участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
- особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;
- участь в об'єднаннях громадян;
- безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;
- забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;
- перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;
- користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;
- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.
2. Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.
Стаття 52. Обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів
1. Обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є:
- додержання законодавства, моральних, етичних норм;
- систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;
- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.
2. Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Інші обов'язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися законодавством, положеннями про заклади освіти та їх статутами.
Стаття 53. Додаткові види соціального і матеріального забезпечення вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів
1. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам, клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також з інших надходжень.
2. При загальноосвітніх закладах утворюються фонди загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонди загального обов'язкового навчання утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох відсотків витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, інших джерел.
3. Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3 кілометри від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до школи і зі школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, установ та організацій.
4. На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці. Порядок оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається Кабінетом Міністрів України. П'ятдесят відсотків заробітку за виробниче навчання і практику учнів професійно-технічних училищ, які отримують стипендію і харчування за рахунок держави, може бути направлено на рахунок закладу освіти для зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.
Розділ IV ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ,
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
Стаття 61. Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
1. Фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
2. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.
3. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
4. Додатковими джерелами фінансування є:
- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
- плата за надання додаткових освітніх послуг;
- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
- дотації з місцевих бюджетів;
- кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
- валютні надходження;
- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
- інші кошти.
5. Кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, закладам і установам освіти та науки, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для здійснення освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
6. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти та установ, організацій системи освіти не зменшуються.
7. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню та використовуються виключно за призначенням.
Стаття 63. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
1. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
2. Земельні ділянки державних закладів освіти, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України ( 561-12 ).
3. Заклади освіти самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.
4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
6. Потреби державних закладів освіти та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.
Розділ VII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ
Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про освітуПосадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про освіту, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України".
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 23 березня 1996 року
N 100/96-ВР
Закон України 2402-III Про охорону дитинства
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про охорону дитинства Відомості Верховної Ради ВВР 2001 N 30 ст.142 { Із змінами внесеними згідно із Законами N 3109-III 3109-14 від 07.03.2002 ВВР 2002 N 32 ст.232 N 177-IV 177-15 від 26.09.2002 ВВР 2002 N 46 ст.347 N 380-IV 380-15 від 26.12.2002 ВВР 2003 N 10-11 ст.86 N 1344-IV 1344-15 від 27.11.2003 ВВР 2004 N 17-18 ст.250 N 1410-IV 1410-15 від 03.02.2004 ВВР 2004 N 19 ст.251 N 2304-IV 2304-15 від 11.01.2005 ВВР 2005 N 6 ст.144 N 2353-IV 2353-15 від 18.01.2005 ВВР 2005 N 10 ст.191 N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 ВВР 2005 N 11 ст.202 N 2505-IV 2505-15 від 25.03.2005 ВВР 2005 N 17 N 18-19
ст.267 N 257-VI 257-17 від 10.04.2008 ВВР 2008 N 24 ст.230 } Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя охорону здоров'я освіту соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: дитина - особа віком до 18 років повноліття якщо згідно з законом застосовуваним до неї вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття; охорона дитинства - система державних та громадських заходів спрямованих на забезпечення повноцінного життя всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав; дитина-сирота - дитина в якої померли чи загинули батьки; діти позбавлені батьківського піклування - діти які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними оголошенням їх померлими відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства розшуком їх органами внутрішніх справ пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження тривалою хворобою батьків яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки а також підкинуті діти діти батьки яких невідомі діти від яких відмовились батьки та безпритульні діти; безпритульні діти - діти які були покинуті батьками самі залишили сім'ю або дитячі заклади де вони виховувались і не мають певного місця проживання; дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій організму спричиненим захворюванням травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту; дитина-біженець - дитина яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси віросповідання національності громадянства підданства належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань або не маючи громадянства підданства і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; Абзац дев'ятий статті 1 в редакції Закону N 177-IV 177-15 від 26.09.2002 неповна сім'я - сім'я що складається з матері або батька і дитини дітей ; багатодітна сім'я - сім'я що складається з батьків або одного з батьків і трьох та більше дітей; прийомна сім'я - сім'я яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання; дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи яка не перебуває у шлюбі які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завдання Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції України 254к/96-ВР Конвенції ООН про права дитини 995 021 міжнародних договорах згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і складається з цього Закону а також інших нормативно-правових актів що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей забезпечення фізичного інтелектуального культурного розвитку молодого покоління створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні. Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства Всі діти на території України незалежно від раси кольору шкіри статі мови релігії політичних або інших переконань національного етнічного або соціального походження майнового стану стану здоров'я та народження дітей і їх батьків чи осіб які їх замінюють або будь-яких інших обставин мають рівні права і свободи визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. У порядку встановленому законодавством держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги необхідної для забезпечення захисту їх прав. Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: визначення основних правових економічних організаційних культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері; забезпечення належних умов для охорони здоров'я навчання виховання фізичного психічного соціального духовного та інтелектуального розвитку дітей їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру гідності взаємоповаги свободи та рівності; проведення державної політики спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства надання дітям пільг переваг та соціальних гарантій у процесі виховання навчання підготовки до трудової діяльності заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб посадових осіб і громадян за порушення прав і законних інтересів дитини заподіяння їй шкоди. Стаття 5. Організація охорони дитинства Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Проведення державної політики щодо охорони дитинства розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції визначеної законом забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів закладів охорони здоров'я соціального захисту а також позашкільних навчальних закладів діяльність яких спрямована на організацію дозвілля відпочинку і оздоровлення дітей зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей які внаслідок смерті батьків позбавлення батьків батьківських прав хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів а також дітей-сиріт дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах; Дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено на 2003 рік щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3 класів загальноосвітніх навчальних закладів крім дітей-сиріт дітей позбавлених батьківського піклування та дітей із малозабезпечених сімей згідно із Законом N 380-IV 380-15 від 26.12.2002; дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено на 2004 рік щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3 класів загальноосвітніх навчальних закладів крім дітей-сиріт дітей позбавлених батьківського піклування та дітей із малозабезпечених сімей згідно із Законом N 1344-IV 1344-15 від 27.11.2003; із змінами внесеними згідно із Законом N 2505-IV 2505-15 від 25.03.2005 організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом крім таксі автомобільним транспортом загального користування крім таксі в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів а також дітей-сиріт дітей з неповних та багатодітних сімей що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах комп'ютерних клубах відеотеках дискотеках інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2304-IV 2304-15 від 11.01.2005 вжиття інших заходів щодо охорони дитинства віднесених до їх компетенції законодавством України. Компетенція інших органів виконавчої влади у сфері охорони дитинства визначається законодавством. У порядку встановленому законодавством трудові колективи благодійні та інші громадські організації фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства поліпшення становища дітей створення розвиненої системи патронату дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування підтримки батьків або осіб які їх замінюють заходів спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання освіти всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини. Держава сприяє трудовим колективам громадським та благодійним організаціям іншим об'єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності спрямованій на поліпшення становища дітей охорону їх прав та інтересів заохочує розвиток усіх форм благодійності патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових інвестиційних митних кредитних та тарифних пільг у порядку встановленому законами України. Розділ II ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини раціонального харчування формуванню навичок здорового способу життя. З цією метою держава вживає заходів щодо: зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності; забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям; боротьби з хворобами і недоїданням у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води; створення безпечних і здорових умов праці; надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди; забезпечення всіх прошарків суспільства зокрема батьків і дітей інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей переваг грудного вигодовування гігієни санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам; розвитку просвітницької роботи послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я; пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку встановленому законодавством. Стаття 7. Право на ім'я та громадянство Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством реєстрацію актів цивільного стану а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України "Про громадянство України" 2235-14 іншими нормативно-правовими актами. Стаття 7 із змінами внесеними згідно із Законом N 1410-IV 1410-15 від 03.02.2004 Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного інтелектуального морального культурного духовного і соціального розвитку. Батьки або особи які їх замінюють несуть відповідальність за створення умов необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки формування власних поглядів розвиток власної суспільної активності отримання інформації що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати одержувати використовувати поширювати та зберігати інформацію в усній письмовій чи іншій формі за допомогою творів мистецтва літератури засобів масової інформації засобів зв'язку комп'ютерної телефонної мережі тощо чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел особливо тих які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку соціальному духовному та моральному благополуччю. Діти мають право звертатися до органів державної влади органів місцевого самоврядування підприємств установ організацій засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення. З метою реалізації цього права держава сприяє: поширенню засобами масової інформації матеріалів корисних для розвитку дитини; виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом створення пільгових умов для їх видання; міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації та матеріалів що надходять із різних національних і міжнародних джерел; діяльності засобів масової інформації спрямованій на задоволення мовних потреб дітей у тому числі тих які належать до національних меншин. Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам для охорони здоров'я населення для захисту репутації або прав інших людей для запобігання розголошенню інформації одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя. Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства Кожній дитині гарантується право на свободу особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах що грунтуються на взаємоповазі справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства образи недбалого і жорстокого поводження з нею експлуатації включаючи сексуальні зловживання у тому числі з боку батьків або осіб які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність залучення до вживання алкоголю наркотичних засобів і психотропних речовин; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів примушування до проституції жебрацтва бродяжництва втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки і піклування служби у справах неповнолітніх центри соціальних служб для сім'ї дітей та молоді у порядку встановленому законодавством надає дитині та особам які піклуються про неї необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства. Частина третя статті 10 із змінами внесеними згідно із Законами N 3109-III 3109-14 від 07.03.2002 N 2353-IV 2353-15 від 18.01.2005 Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування служби у справах неповнолітніх центрів соціальних служб для сім'ї дітей та молоді інших уповноважених органів за захистом своїх прав свобод і законних інтересів. Частина четверта статті 10 із змінами внесеними згідно із Законами N 3109-III 3109-14 від 07.03.2002 N 2353-IV 2353-15 від 18.01.2005 Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину що може заподіяти їй шкоду без згоди законного представника дитини забороняється. Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод жорстоке поводження насильство і знущання над ними в сім'ї та поза її межами встановлюється законодавством. Розділ III ДИТИНА І СІМ'Я Стаття 11. Дитина і сім'я Сім'я є природним середовищем для фізичного духовного інтелектуального культурного соціального розвитку дитини її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Стаття 12. Права обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання навчання і розвиток дитини. Батьки або особи які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину піклуватися про її здоров'я фізичний духовний і моральний розвиток навчання створювати належні умови для розвитку її природних здібностей поважати гідність дитини готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості поваги до прав свобод людини і громадянина мови національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння миру милосердя забезпечення рівноправності всіх членів суспільства злагоди та дружби між народами етнічними національними релігійними групами. Держава надає батькам або особам які їх замінюють допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей захищає права сім'ї сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини дитячому будинку дитячому будинку-інтернаті школі-інтернаті дитячому будинку сімейного типу прийомній сім'ї іншому закладі для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування встановлюються законодавством України. Батьки або особи які їх замінюють несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я фізичний і духовний розвиток навчання невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги якщо це загрожує її здоров'ю батьки або особи які їх замінюють несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини який потребує термінового медичного втручання зобов'язані попередити батьків або осіб які їх замінюють про відповідальність за залишення дитини в небезпеці. Стаття 13. Державна допомога сім'ям з дітьми З метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам які їх замінюють соціальну допомогу передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" 2811-12 та іншими законами України. Сім'ям з дітьми у порядку що визначається Кабінетом Міністрів України надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла предметів довгострокового користування та житлове будівництво. Стаття 14. Розлучення дитини з сім'єю Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі за винятком випадків коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду що набрало законної сили. Під час вчинення дій пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками а також інших дій що стосуються дитини в порядку встановленому законом судом заслуховується думка та побажання дитини. Стаття 15. Спілкування дитини з батьками які проживають окремо Дитина яка проживає окремо від батьків або одного з них має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки які проживають окремо від дитини зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею якщо судом визнано що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків який проживає окремо у вихованні дитини порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку встановленому законом. Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю. Стаття 16. Спілкування дитини з батьками які проживають у різних державах Дитина батьки якої проживають у різних державах має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку встановленому законом. Стаття 17. Право дитини на майно Кожна дитина в тому числі й усиновлена має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина батьки якої позбавлені батьківських прав не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна. Батьки або особи які їх замінюють не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації відмовлятися від належних дитині майнових прав здійснювати розподіл обмін відчуження житла зобов'язуватися від імені дитини порукою видавати письмові зобов'язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей про що повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла. Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюються законами України. Стаття 18. Право дитини на житло Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами які їх замінюють майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Розділ IV ДИТИНА І СУСПІЛЬСТВО Стаття 19. Право на освіту Кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної повної загальної середньої професійно-технічної вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку встановленому законодавством України. Держава забезпечує право на вибір навчального закладу і навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку для виконання вимог щодо навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах. Учні державних професійно-технічних навчальних закладів студенти вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації з числа дітей-сиріт дітей позбавлених батьківського піклування перебувають на повному утриманні держави. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних навчальних закладів безоплатним харчуванням і стипендією встановлюється Кабінетом Міністрів України. Діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування за винятком тих які мають вади фізичного та розумового розвитку і не можуть навчатися в загальних навчальних закладах навчаються в загальноосвітніх школах. Для дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства які потребують опіки і стороннього догляду органи управління освітою за згодою батьків дітей або осіб які їх замінюють забезпечують навчання в загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах за відповідними навчальними програмами у тому числі і в домашніх умовах. Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Діти-інваліди та інваліди з дитинства які перебувають у реабілітаційних закладах закладах та установах системи охорони здоров'я системи праці та соціального захисту населення мають право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними програмами які узгоджуються з індивідуальними програмами реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства. Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних вищих навчальних закладів дітям-інвалідам дітям-сиротам дітям позбавленим батьківського піклування та іншим категоріям дітей які потребують соціального захисту за умови наявності у них достатнього рівня підготовки. Норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів повинні визначатися з урахуванням віку та стану здоров'я дітей. Контроль за дотриманням цих норм у порядку встановленому законодавством забезпечують органи управління освітою та органи охорони здоров'я. У порядку встановленому законодавством держава забезпечує підтримку та заохочення особливо обдарованих дітей шляхом направлення їх на навчання до провідних вітчизняних та іноземних навчальних закладів і встановлення спеціальних стипендій. Стаття 20. Залучення дитини до національної та світової культури З метою сприяння соціальному духовному моральному благополуччю всебічному здоровому розвитку дитини держава забезпечує їй безкоштовний доступ до національних духовних та історичних цінностей досягнень світової культури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами виставковими залами музеями тощо. З цією метою створюється мережа спеціальних дитячих закладів культури закладів позашкільної освіти діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та колективної творчості дітей. Розробка навчальних програм що застосовуються в навчальних закладах повинна базуватися на найкращих здобутках людства у сфері культури засадах моралі та добра національних духовних традиціях. Держава сприяє випуску і забезпеченню доступності кіно- та відеофільмів теле- і радіопередач виданню друкованих засобів масової інформації розрахованих на дитячу та молодіжну аудиторію а також поширенню іншої корисної для культурного розвитку дітей інформації. Забороняється пропагування у засобах масової інформації культу насильства і жорстокості розповсюдження порнографії та інформації що зневажає людську гідність і завдає шкоди моральному благополуччю дитини. Стаття 21. Дитина і праця Порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю. Вік з якого допускається прийняття дитини на роботу становить 16 років. Діти які досягли 15-річного віку можуть прийматися на роботу що не завдає шкоди їх здоров'ю і навчанню за згодою одного з батьків або особи яка замінює батьків. Для дітей молодших 16 років тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час витрачений дитиною за згодою власника або уповноваженого ним органу на професійну підготовку в межах встановленого законодавством робочого часу зараховується як робочий час. Забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. Частина четверта статті 21 із змінами внесеними згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 До найгірших форм дитячої праці належать: усі форми рабства або практика подібна до рабства зокрема продаж дітей та торгівля ними боргова залежність а також примусова чи обов'язкова праця включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах; використання вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав; використання вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності; робота яка за своїм характером чи умовами в яких вона виконується може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини. Статтю 21 доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Діти приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду за наявності письмового медичного висновку про відсутність протипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до досягнення 21 року щорічно підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам. Участь у трудовій діяльності дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць. З метою захисту своїх трудових прав діти які працюють можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок у порядку встановленому законодавством України. Державний контроль і нагляд за додержанням трудових прав дитини забезпечується в порядку встановленому законодавством України. Стаття 22. Право на зайняття підприємницькою діяльністю Діти які досягли 16-річного віку мають право займатися підприємницькою діяльністю можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського фермерського господарства в порядку встановленому законом. Стаття 23. Право на об'єднання в дитячі та молодіжні організації Діти мають право на об'єднання в самостійні дитячі та молодіжні громадські організації за умови що їх діяльність не суперечить Конституції України 254к/96-ВР та законам України не порушує громадський порядок і безпеку держави права і свободи інших осіб не шкодить моралі та здоров'ю дітей та інших громадян. Дитячі громадські організації можуть створювати свої об'єднання встановлювати контакти з дитячими громадськими організаціями інших країн вступати до міжнародних дитячих об'єднань. Створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають допомогу дитячим організаціям та об'єднанням сприяють їх роботі. Розділ V ДИТИНА В НЕСПРИЯТЛИВИХ УМОВАХ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ Стаття 24. Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування та безпритульних дітей Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування забезпечує держава. Безпритульні діти в порядку встановленому законом тимчасово розміщуються у притулках для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх у яких створюються належні житлово-побутові умови та умови спрямовані на забезпечення їх соціальної адаптації та підготовку до повернення у рідні сім'ї або передачі під опіку і піклування надається правова психологічна медична та інша допомога таким дітям. Діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування повинні бути передані під опіку чи піклування на усиновлення або влаштовані на виховання в сім'ї громадян прийомні сім'ї в будинки дитини дитячі будинки школи-інтернати дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Вихованцям таких закладів створюються необхідні умови для їх всебічного і гармонійного розвитку підготовки до самостійного життя та праці. Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування працівники Міністерства внутрішніх справ України працівники органів соціального захисту населення житлово-експлуатаційних організацій навчальних закладів громадяни та інші особи яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки піклування батьків зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини. Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону. Усиновлення удочеріння є оформлена спеціальним юридичним актом рішенням суду передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Усиновлення дитини яка є громадянином України іноземними громадянами провадиться якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку піклування на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України. Усиновлення дитини яка є громадянином України не може здійснюватися іноземцем який не перебуває в шлюбі за винятком коли іноземець є родичем дитини. { Статтю 24 доповнено частиною згідно із Законом N 257-VI 257-17 від 10.04.2008 } Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення дитини яка є громадянином України мають іноземні громадяни країн які уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Порядок передачі дітей на усиновлення а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей передання їх під опіку піклування чи на виховання в сім'ї громадян України іноземців або осіб без громадянства забороняється. Частина десята статті 24 в редакції Закону N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Порядок створення реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім'ї або дитячі будинки сімейного типу а також положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Працівники закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування які здійснюють виховні функції в разі вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням зазначеної роботи притягаються до дисциплінарної відповідальності у порядку встановленому законом. Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в сім'ях опікунів піклувальників усиновителів у дитячих будинках сімейного типу в прийомних сім'ях покладається на органи опіки і піклування центри соціальних служб для сім'ї дітей та молоді або інші спеціально уповноважені органи. Частина тринадцята статті 24 із змінами внесеними згідно із Законами N 3109-III 3109-14 від 07.03.2002 N 2353-IV 2353-15 від 18.01.2005 Стаття 25. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування Діти які внаслідок смерті батьків позбавлення батьків батьківських прав хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг передбачених законодавством України. У разі передачі дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування під опіку чи піклування влаштування в будинки дитини дитячі будинки школи-інтернати дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення в якому вони проживали зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах у опікунів чи піклувальників дитячому будинку сімейного типу прийомній сім'ї незалежно від того чи проживають у жилому приміщенні з якого вибули діти інші члени сім'ї. Жиле приміщення яке зберігається за дітьми може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів від опікунів чи піклувальників з прийомної сім'ї чи дитячого будинку сімейного типу. Діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування які до передачі під опіку чи піклування влаштування в будинки дитини дитячі будинки школи-інтернати дитячі будинки сімейного типу прийомні сім'ї не мали впорядкованого житла або вселення їх в приміщення яке зберігалося за ними неможливе забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в порядку встановленому законодавством України. Держава гарантує матеріальну допомогу на дітей які перебувають під опікою чи піклуванням у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях у порядку встановленому законодавством України. Дітям-сиротам та дітям позбавленим батьківського піклування після досягнення ними 18-річного віку надається одноразова допомога у розмірах і порядку визначених Кабінетом Міністрів України 823-2005-п . Дію частини шостої статті 25 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV 380-15 від 26.12.2002; дію частини шостої статті 25 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV 1344-15 від 27.11.2003; в редакції Закону N 2505-IV 2505-15 від 25.03.2005 Установити що у 2004 році положення і норми передбачені частиною шостої статті 25 реалізуються в розмірах і порядку визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV 1344-15 від 27.11.2003 Держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування після повернення їх з дитячих закладів від опікунів чи піклувальників з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах. Стаття 26. Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку Дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги встановлення одному з батьків дитини-інваліда чи особі яка його замінює на підприємстві в установі чи організації незалежно від форм власності за його згодою скороченого робочого дня надання додаткової оплачуваної відпустки на строк до 5 днів відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг передбачених законодавством України. Дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається можливість отримати базову професійно-технічну та вищу освіту в тому числі в домашніх умовах. Таким дітям гарантується безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції. З метою створення умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного розвитку до об'єктів соціальної інфраструктури планування та забудова населених пунктів формування жилих районів розробка проектних рішень будівництво та реконструкція будинків споруд та їх комплексів об'єктів та засобів громадського транспорту повинні здійснюватися з дотриманням вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 875-12 . Діти-інваліди мають право на безоплатне матеріальне соціально-побутове і медичне забезпечення а також забезпечення медикаментами технічними й іншими засобами індивідуальної корекції відповідно до законодавства. Статтю 26 доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Діти-інваліди які мають порушення опорно-рухового апарату за наявності відповідного висновку медико-соціальної експертизи що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем у разі необхідності з ручним керуванням і яким виповнилося 5 років забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право на управління таким автотранспортним засобом за наявності відповідного документа на право управління автомобілем набуває один із повнолітніх членів сім'ї або найближчих родичів інваліда. Статтю 26 доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV 2414-15 від 03.02.2005 Діти-інваліди які позбавлені батьківського піклування і проживають у державних або комунальних дитячих закладах після досягнення повноліття забезпечуються житлом в порядку встановленому статтею 33 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Стаття 27. Заклади для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку Для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку які не можуть навчатися в загальних навчальних закладах створюються спеціальні загальноосвітні школи школи-інтернати загальноосвітні санаторні школи школи-інтернати будинки-інтернати для дітей-інвалідів дошкільні та інші заклади в яких вони утримуються за рахунок держави. При направленні дітей до таких закладів останні мають обиратися з урахуванням принципу їх максимальної територіальної наближеності до місця проживання батьків або осіб що їх замінюють. Кошти на фінансування будівництва та утримання закладів для дітей-інвалідів і дітей з вадами розумового або фізичного розвитку в Державному бюджеті України бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах виділяються окремою статтею. Стаття 28. Захист дітей які постраждали внаслідок стихійного лиха техногенних аварій катастроф Дітям які постраждали внаслідок стихійного лиха техногенних аварій катастроф держава забезпечує всебічну підтримку. В порядку встановленому законодавством їм гарантується першочергове і невідкладне відселення з небезпечної зони надання кваліфікованої безоплатної медичної допомоги пенсійного соціального та іншого забезпечення компенсацій за втрачене або пошкоджене майно та житло вживаються заходи щодо сприяння возз'єднанню з членами сім'ї. Стаття 29. Державна допомога дітям ураженим ВІЛ-інфекцією та дітям хворим на інші невиліковні та тяжкі хвороби Дітям ураженим ВІЛ-інфекцією ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД гарантується державна допомога в порядку та обсягах визначених Законом України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту СНІД та соціальний захист населення" 1972-12 . Діти хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби мають право на державну допомогу в порядку встановленому законодавством України. Стаття 30. Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах Участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах створення дитячих воєнізованих організацій та формувань пропаганда серед дітей війни і насильства забороняються. Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту прав дітей які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів та догляду за ними. Їм надається матеріальна медична та інша допомога в разі потреби їх влаштовують у заклади для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування заклади охорони здоров'я тощо. Стаття 31. Захист дітей-біженців Держава через уповноважені органи вживає необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України. Органи міграційної служби сприяють розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців розлучених із сім'ями влаштуванню таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім'ї. Органи опіки та піклування вживають заходів щодо тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей-біженців розлучених з сім'ями встановлення опіки чи піклування над такими дітьми сприяють дітям-біженцям розлученим з сім'ями у реалізації їхніх прав. Стаття 31 в редакції Закону N 177-IV 177-15 від 26.09.2002 Стаття 32. Захист дитини від незаконного переміщення У порядку встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону їх викраденням торгівлею та контрабандою ними. Стаття 33. Захист прав дитини на особисту свободу Право дитини на особисту свободу охороняється законом. Затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб які їх замінюють а також органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з дорослими затриманими арештованими чи засудженими особами. Порядок притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та відбування ними покарання встановлюється законом. Не допускається застосування до дитини насильства погроз інших незаконних дій з метою примушення її дати показання як свідка або визнання своєї вини. Примусові заходи виховного характеру за вчинення дитиною злочину або в інших передбачених законом випадках застосовуються до неї лише судом. Стаття 34. Захист прав дитини в спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх які потребують особливих умов виховання Неповнолітні правопорушники які потребують особливих умов виховання в порядку встановленому законом направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації. Неповнолітні які вживають алкоголь наркотики та неповнолітні які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації в порядку встановленому законом направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Дітям які перебувають у зазначених закладах гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих на охорону здоров'я отримання базової освіти і професійної підготовки побачення з батьками або особами які їх замінюють відпустку листування на отримання передач посилок від батьків гуманітарних благодійних та інших громадських організацій які виявили бажання допомогти їм у порядку встановленому законодавством України. Розділ VI ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства Особи винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства несуть цивільно-правову адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України. Розділ VII МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Стаття 36. Участь України у міжнародному співробітництві з охорони дитинства Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародного права. У порядку встановленому законом Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах з питань правового захисту дітей - громадян України усиновлених іноземними громадянами та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян. Стаття 37. Міжнародні договори Якщо міжнародним договором згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України встановлено інші правила ніж ті що містяться у законодавстві України про охорону дитинства застосовуються правила міжнародного договору. Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України що випливають з цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів що не відповідають вимогам цього Закону. Президент України Л.КУЧМА м. Київ 26 квітня 2001 року N 2402-III
Конвенція про права дитини
( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII ( 789-12 ) від 27.02.91 )
( Додатково див. Резолюцію ( 995_b10 ) від 21.12.95 )
( Додатково див. Факультативний протокол ( 995_b09 ) від 01.01.2000 )
Статус Конвенції див.( 995_j24 )
Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.
Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.
Преамбула
Держави-учасниці цієї Конвенції,
вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі,
беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,
визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,
нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,
впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,
визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння,
вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,
беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,
беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",
посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,
визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,
враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,
визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються,
погодились про нижченаведене:
Частина I
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Стаття 2
1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Стаття 3
1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Стаття 4
Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Стаття 5
Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Стаття 6
1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.
2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Стаття 7
1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Стаття 8
1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.
Стаття 9
1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).
Стаття 10
1. Відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися Державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.
2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 3 цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Стаття 11
1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.
Стаття 12
1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Стаття 13
1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.
2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:
а) для поваги прав і репутації інших осіб; або
b) для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), або здоров'я, або моралі населення.
Стаття 14
1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.
2. Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.
3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.
Стаття 15
1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.
2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку (order public), охорони здоров'я і моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 16
1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Стаття 17
Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. 3 цією метою Держави-учасниці:
а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях та в дусі статті 29;
b) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення такої інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;
с) прияють виданню і розповсюдженню дитячої літератури;
d) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або до корінного населення;
е) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.
Стаття 18
1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
2. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.
3. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.
Стаття 19
1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Стаття 20
1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.
2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.
3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання "кафала", за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.
Стаття 21
Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони:
а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;
b) визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;
с) забезпечують, щоб у випадку усиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі самі гарантії і норми, які застосовуються щодо усиновлення всередині країни;
d) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку усиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;
е) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювали компетентні власті чи органи.
Стаття 22
1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом і процедурами, як тій, що супроводжується, так і тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах, учасницями яких є зазначені держави.
2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або неурядових організацій, що співпрацюють з Організацією Об'єднаних Націй, щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім'ї будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для її возз'єднання зі своєю сім'єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім'ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий самий захист, як і будь-якій іншій дитині, через якісь причини тимчасово або постійно позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.
Стаття 23
1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.
2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.
3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.
4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим щоб дозволити Державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід в цій галузі. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 24
1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.
2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема, вживають заходів щодо:
а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;
с) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;
d) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;
е) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;
і) розвитку просвітницької роботи та послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім'ї.
3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.
4. Держави-учасниці зобов'язані сприяти міжнародному співробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 25
Держави-учасниці визнають права дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов'язаних з таким піклуванням про дитину.
Стаття 26
1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.
2. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.
Стаття 27
1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
2. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
4. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.
Стаття 28
1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:
а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;
b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;
с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;
d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;
е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.
2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що грунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.
3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 29
1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:
а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;
b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;
с) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;
d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;
е) виховання поваги до навколишньої природи.
2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.
Стаття 30
У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
Стаття 31
1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.
2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.
Стаття 32
1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.
2. Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема:
а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;
b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;
с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.
Стаття 33
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.
Стаття 34
Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:
а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;
b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.
Стаття 35
Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.
Стаття 36
Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.
Стаття 37
Держави-учасниці забезпечують, щоб:
а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;
b) жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;
с) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;
d) кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.
Стаття 38
1. Держави-учасниці зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання.
2. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.
3. Держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, Держави-учасниці прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.
4. Згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, Держави-учасниці зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.
Стаття 39
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.
Стаття 40
1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.
2. 3 цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб:
а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;
b) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:
i) презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;
ii) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;
iii) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;
iv) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивчення показань свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забезпечення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;
v) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;
vi) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;
vii) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.
3. Держави-учасниці прагнуть сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушенні, і зокрема:
а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;
b) у випадку необхідності і бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини і правових гарантій.
4. Необхідна наявність таких різних заходів, як догляд, положення про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення випробного строку виховання, програми навчання і професійної підготовки, та інших форм догляду, що замінюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке забезпечувало б її добробут і відповідало її становищу та характеру злочину.
Стаття 41
Жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися:
а) в законі Держави-учасниці, або
b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави.
Частина II
Стаття 42
Держави-учасниці зобов'язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей.
Стаття 43
1. 3 метою розгляду прогресу, досягнутого Державами-учасницями щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з цією Конвенцією, засновується Комітет по правах дитини, який здійснює функції, передбачені нижче.
2. Комітет складається з десяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями та визнаною компетентністю в галузі, охоплюваній цією Конвенцією. Членів Комітету обирають Держави-учасниці з числа своїх громадян, вони виступають в особистій якості, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілу, а також головним правовим системам.
3. Членів Комітету обирають таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих Державами-учасницями. Кожна Держава-учасниця може висувати одну особу з числа своїх громадян.
4. Первісні вибори в Комітет проводяться не пізніше ніж через шість місяців з дня набуття чинності цією Конвенцією, а надалі - раз на два роки. Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається до Держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати свої кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральний секретар складає в алфавітному порядку список всіх висунутих таким чином осіб із зазначенням Держав-учасниць, які висунули цих осіб, та представляє цей список Державам-учасницям цієї Конвенції.
5. Вибори проводяться на нарадах Держав-учасниць, які скликає Генеральний секретар у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. На нарадах, де дві третини Держав-учасниць складають кворум, обраними до складу Комітету є ті кандидати, які дістали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників Держав-учасниць, що присутні та беруть участь у голосуванні.
6. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони мають право бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строк повноважень п'яти членів, обраних на перших виборах, минає в кінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих п'яти членів визначаються голови наради шляхом жеребкування.
7. У випадку смерті або відставки якого-небудь члена Комітету або якщо він чи вона з якоїсь іншої причини не може більше виконувати обов'язки члена Комітету, Держава-учасниця, що висунула даного члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.
8. Комітет встановлює власні правила процедури.
9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.
10. Сесії Комітету, як правило, проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй або в будь-якому іншому відповідному місці, визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить сесії щорічно. Тривалість сесії Комітету визначається і при необхідності переглядається на нарадах Держав-учасниць цієї Конвенції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.
11. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надає необхідні персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетом своїх функцій відповідно до цією Конвенції.
12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштів Організації Об'єднаних Націй в порядку та на умовах, встановлених Генеральною Асамблеєю.
Стаття 44
1. Держави-учасниці зобов'язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
а) протягом двох років після набуття чинності цією Конвенцією для відповідної Держави-учасниці;
b) надалі - кожні п'ять років.
2. У доповідях, які подаються відповідно до цієї статті, зазначаються фактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією Конвенцією. Доповіді містять також достатню інформацію, з тим щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.
3. Державі-учасниці, яка подала Комітету всебічну первинну інформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, що подаються відповідно до пункту 1 підпункту b цієї статті, раніше викладену основну інформацію.
4. Комітет може запитувати у Держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується здійснення цієї Конвенції.
5. Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються Генеральній Асамблеї через Економічну та Соціальну Раду.
6. Держави-учасниці забезпечують широку гласність своїм доповідям у власних країнах.
Стаття 45
3 метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та заохочення міжнародного співробітництва в галузі, охоплюваній цією Конвенцією:
а) спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй та інші органи Організації Об'єднаних Націй мають право бути представленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієї Конвенції, які входять до сфери їх повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим компетентним органам, якщо він вважає це за доцільне, подавати висновки експертів щодо здійснення Конвенції у тих галузях, які входять до сфери їх відповідних повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим органам Організації Об'єднаних Націй подавати доповіді про здійснення Конвенції у галузях, що входять до сфери їх діяльності;
b) Комітет направляє, якщо він вважає за доцільне, до спеціалізованих установ, Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних органів будь-які доповіді Держав-учасниць, в яких вміщені прохання про технічну консультацію чи допомогу або йдеться про потреби в цьому, зазначені зауваження та пропозиції Комітету, якщо такі є, щодо таких прохань чи зауважень;
с) Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонувати Генеральному секретарю провести від її імені дослідження з питань, що стосуються прав дитини;
d) Комітет може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, засновані на інформації, одержаній відповідно до статей 44 і 45 цієї Конвенції. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру направляються будь-якій зацікавленій Державі-учасниці і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауваженнями Держав-учасниць, якщо такі є.
Частина III
Стаття 46
Ця Конвенція відкрита для підписання її всіма державами.
Стаття 47
Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 48
Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
І. Базові
1. Закон України «Про освіту» Переглянути
2. Закон України «Про дошкільну освіту» Переглянути
3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція). Переглянути
4. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р. №3808-ХІІ, зі змінами від 18 червня 1999 р. Переглянути
5. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. №2402-ІІІ, зі змінами від 24 квітня 2008 р.Переглянути
6. Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 р. №602-ІV. Переглянути
7. Конвенція про права дитини. Переглянути
8. Концепція Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року (№1721-р від 27.08.2010). Переглянути
9. Конституція України. Переглянути
10. Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних-загально-освітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та порядку поділу класів на групи при вивчені окремих предметів загальноосвітніх навчальних закладах (наказ МОН України №128 від 20.02.2002). Переглянути
11. Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів, затверджений постановою Кабінету Міністерства України від 05.04.1994. Переглянути
12. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», затверджена міністерством освіти і науки України (наказ від 21.05.2012 №604). Переглянути
13. Про організацію обліку дітей дошкільного віку (лист МОН України №1/9-263 від 07.05.2007 р.). Переглянути
14. «Про організацію короткотривалого перебування дітей у дошкільних навчальних закладах» (лист МОН України №1/9-577 від 29.07.2011 р.). Переглянути
15. Рекомендації щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 7 вересня 2000 р. №439. Переглянути
16. Про організацію навчання учнів 1-го класу на базі дошкільного навчального закладу, лист МОН України від 18 червня 2001 р. №1/9-231. Переглянути
17. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Переглянути
ІІ. Установчі документи
1. Положення про дошкільний навчальний заклад. затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. №305. Переглянути
2. Положення про навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад», затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. №306. Переглянути
3. Про затвердження примірного статуту дошкільного навчального закладу (наказ Міністерства освіти і науки від 24.04.2003 р. № 257). Переглянути
4. Про застосування Типових штатних нормативів дошкільних закладів (лист від 18.02.2011 №1/9-114). Переглянути
5. «Про режим роботи дошкільних навчальних закладів» (лист МОН України №1/9-36 від 24.01.2007 р.).
6. Типові штатні нормативи дошкільних навчальних закладів (затверджені наказом Міністерства освіти і науки №1055 від 04.11.2010). Переглянути
ІІІ. Атестація
1. Про проведення державної атестації дошкільних навчальних закладів (лист Міністерства освіти і науки України від 15.05.2012 р. №1/9-363). Переглянути
2. Типове положення «Про атестацію педагогічних працівників», затверджене наказом Міністерства освіти України від 06.10.2010 р. №930. {Із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1473 від 20.12.2011, наказом МОН № 1135 від 08.08.2013} Переглянути
ІV. Діловодство
1. Інструкція про ділову документацію в дошкільних закладах, затверджена наказом Міністерства освіти України від 30 січня 1998 р. №32. Переглянути
2. Інструкція «Про порядок ведення книжок працівників», затверджена 29.07.93 №58. Переглянути
3. Про затвердження інструкції з діловодства за зверненням громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, постанова кабінету міністрів України від 14 квітня 1997 р. №348. Переглянути
V. Кадрове забезпечення
1. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963. Переглянути
2. Перелік закладів і установ освіти…, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4.11.1993 №909. Переглянути
3. Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації…, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №695. Переглянути
4. Щодо посади помічника вихователя, лист МОН та ЦК профспілки … від 19.03.2009 №1/9-176, «02-5/116». Переглянути
VІ. Медичне обслуговування
1. Про вдосконалення організації медичного обслуговування дітей у дошкільному навчальному закладі (наказ Міністерства освіти і науки України від 30.08.2005 № 432/496). Переглянути
2. Порядок медичного обслуговування дітей у дошкільних навчальних закладах,затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 №826. Переглянути
VІІ. Методичний кабінет
1. «Положення про методичний кабінет дошкільного навчального закладу» (№1070 від 09.11.2010). Переглянути
2. Рекомендації щодо організації методичної роботи з педагогічними працівниками в дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних закладах освіти, затверджені науково-методичною комісією шкільної педагогіки, психології та школознавства Міністерства освіти України від 27 листопада 1997 р. №6.
VІІІ. Обладнання
1. Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок в дошкільних навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства освіти України від 11 вересня 2002 р. №509. Переглянути
2. Методичні рекомендації «Підбір і використання іграшок для дітей раннього віку у дошкільних навчальних закладах» (лист Міністерства освіти і науки України від 17 березня 2006 р. №1/9-153).
ХІ. Планування
1. Планування роботи в дошкільних навчальних закладах (лист Міністерства освіти і науки України від 03.07.2009 р. №1/9-455). Переглянути
2. Про організацію і самостійну діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі (№ 14/18-3082 від 26.07.2010). Переглянути
3. Лист Міністерства освіти і науки України від 27 серпня 2000 р. 1/9-352 (рекомендації щодо планування діяльності, ведення документації і звітності усіх планок психологічної служби системи освіти України). Переглянути
4. Інструктивно-методичний лист МОН України "Про організацію роботи в дошкільних навчальних закладах у 2013/2014 навчальному році " від 20.06.2013 року № 1/9-446. Переглянути
5. Лист МОН України від 02.09.2016 № 1/9-454 «Щодо організації роботи з музичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах» Переглянути
6. Освітні програми:
• Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку "Впевнений старт" (авт. кол. Андрієтті О.О., Голубович О.П. та ін.);(схвалена рішенням колегії МОНмолодьспорту від 21.05.2012 р.№604); Переглянути
• Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років "Дитина" (наук. кер. Проскура О.В., Кочина Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В. лист МОН про надання грифа «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» від 08.12.2010 № 1/11-11177);
• Освітня програма "Дитина в дошкільні роки" (науковий керівник Крутій К.Л.); Переглянути
• Програма розвитку дитини дошкільного віку "Українське дошкілля" авт. кол. Білан О.І, Возна Л.М., Максименко О.Л. та ін. (лист МОН про надання грифа «Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України» від 09.12.2011 № 1/11-11601). Переглянути
З метою поліпшення якості освітнього процесу та реалізації варіативного змісту Базового компоненту дошкільної освіти у роботі з дітьми можна використовувати парціальні освітні програми:
• програма художньо-естетичного розвитку дітей раннього та дошкільного віку «Радість творчості» (авт. Борщ Р.М., Самойлик Д.В.);
• "Англійська мова для дітей дошкільного віку" (Шкваріна Т.М.);
• Граючись вчимося. Англійська мова. Програма для дітей старшого дошкільного віку, методичні рекомендації (Гунько С., Гусак Л., Лещенко З.).
Х. Психологічна служба
1. Положення про психологічну службу системи освіти України, затверджене наказом Міністерства освіти України від 3 травня 1999 р. №127. Переглянути
2. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти, затверджене наказом міністерства освіти і науки України від 19 жовтня 2001 р. №691. Переглянути
3. Про атестацію практичних психологів і соціальної роботи (лист Міністерства освіти і науки України від 13 грудня 2001 р. №1/9-439). Переглянути
4. Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України, наказ міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2006 р. №864. Переглянути
ХІ. Оплата праці
1. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затверджена наказом МОН України від 15.04.1993 №102. Переглянути
2. Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних.., затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 №373. Переглянути
3. Про доплату за перевищення планової наповнюваності груп, лист МОН України від 26.11.2008 №1/9-764. Переглянути
4. Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, наказом МОН України від 24.02.2005 №118. Переглянути
5. Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2001 №78. Переглянути
6. Про оплату праці працівників освіти і науки в умовах епідемії грипу, лист МОН України від 02.11.2009 №1/9-757; №02-8/437. Переглянути
7. Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. №1298. Переглянути
8. Схема тарифних розрядів посад керівних та педагогічних працівників дитячих дошкільних навчальних закладів усіх типів і найменувань (крім дитячих будинків), наказом МОН України від 26.09.2005 №557. Переглянути Про внесення зміни до наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557. Переглянути
ХІІ. Охорона життя і здоров’я
1. Лист МОН України від 16.08.2010 №1/9-563 «Про методичні рекомендації «Фізичний розвиток дітей в умовах дошкільного навчального закладу». Переглянути
2. Інструкція з організації охорони життя і здоров’я дітей у дошкільних навчальних закладах (наказом МОН України від 28.10.2008 №985). Переглянути
3. Наказ Міністерства охорони життя і здоров’я України від 23.07.2002 №280. Щодо організації проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може привести до поширення інфекційних хвороб. Переглянути Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23 липня 2002 року № 280. Переглянути
4. Лист Міністерства № 1/9-482 від 23.09.2014 "Щодо організації роботи з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності у дошкільних навчальних закладах" Переглянути
5. Про затвердження Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів Переглянути
ХІІІ. Робота з дітьми, які не відвідують ДНЗ
1. Інструктивно-методичний лист МОН України від 27.09.2010 №1/9-666 «Про організацію роботи з дітьми 5-річного віку». Переглянути
2. Про систему роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні навчальні заклади (лист МОН України №1/9-583 від 04.10.2007). Переглянути
3. Про організацію роботи з дітьми старшого дошкільного віку, які не відвідують дошкільні заклади (лист МОН № 1/9-510 від 18.12.2000 року). Переглянути
4. Про затвердження Примірного положення про консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім’ї (Наказ Міністерства і науки, молоді та спорту України від 30.06.2011 №714). Переглянути
ХІV. Робота з батьками
1. Про затвердження встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернат них навчальних закладах, наказ МОН України від 21.11.2002 р. №667. Переглянути
2. Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів, постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2002 №1243.
3. Про організацію роботи з дітьми п’ятирічного віку (лист МОН України №1/9-666 від 27.09.2010 р.). Переглянути
4. «Про здійснення соціально-педагогічного патронату» (лист МОН України №1/9-811 від 17.12.2008 р.). Переглянути
5. Примірне положення про консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховують в умовах сім’ї, затверджене наказом МОН… України 30.06.2011 №714. Переглянути
ХV. Стимулювання праці
1. Порядок надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №898. Переглянути
2. Положення про нагородження грудним знаком «Відмінник освіти України», «Софія Русова» Міністерства освіти і науки України, наказ МОН України від 11.07.2005 №402. Переглянути
ХVІ. Час відпочинку
1. Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи міністерства освіти України, який може надаватись додаткова відпустка, затверджено 11.03.1998. Переглянути
2. Порядок надання щорічної основної відпустки …, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №346. Переглянути
3. Про надання навчальної відпустки, лист Міністерства праці та соціальної політики України від 06.09.2005 №09-402. Переглянути
4. Про право одиноких матерів на додаткову відпустку на дітей, лист Міністерства праці та соціальної політики України від 25.08.2005 №36-455. Переглянути
ХVІІ. Фізичне виховання
1. Інструктивно-методичні рекомендації щодо організації фізкультурно-оздоровчої роботи в ДНЗ (лист МОН України №1/9-438 від 27.08.2004 р.).
2. Фізичний розвиток дітей в умовах дошкільного навчального закладу (лист МОН України №1/9-563 від 16.08.2010 р.). Переглянути
3. Державні вимоги до системи фізичного виховання дітей, учнівської і студентської молоді, затверджені наказом Міністерства освіти України від 25 травня 1998 р. №188. Переглянути
4. Система організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 21 липня 2003 р. №486. Переглянути
5. Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 2 серпня 2005 р. №458. Переглянути
6. Лист МОН України від 02.09.2016 № 1/9-456 «Щодо організації фізкультурно-оздоровчої роботи у дошкільних навчальних закладах» Переглянути
ХVІІІ. Харчування
1. Інструкція з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України 17.04.2006 р. №298/227. Переглянути
2. Закон про дитяче харчування від 14.09.2006 року №142-V. Переглянути
3. Норми харчування у навчальних та оздоровчих закладах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2004 №1591. Переглянути
4. Пам’ятка вивчення управлінської діяльності з питань організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах, лист МОН України №1/9-394 від 21.06.2007 р. Переглянути
5. Порядок організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України 01.06.2005 р. №242/329. Переглянути
6. Про виконання норм харчування у дошкільних навчальних закладах, лист МОН України від 19.05.2008 №1/9-323.
7. Щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 р. № 1591 Переглянути
